20 років без найріднішої

Сумую, мамо. Так без вас сумую.
Щемливий спомин в серці бережу.
Десь серед вітру рідний голос чую,
А на душі знов тонни вантажу.

Ой, мамо, мамо! Як вас не хватає,
Усмішки теплої на щирому лиці.
Коли зустрінемось - ніхто не знає.
І де існує шлях у світ мерців?

Якби ж то знати й тихо зазирнути.
Хоча б на мить, на декілька хвилин,
До рук, матусю, ваших доторкнутись -
Та й хай пливе собі той часоплин.

Вас бачу в снах щасливу серед квітів,
Як у житті. Любов передали
Мені навік до того розмаїття,
До хризантем - а потім відійшли.

Тихенько так, як квітка відцвітає -
Вже помирає, та лишає слід.
Милує око, та ніхто не знає,
Як серце перетворюється в лід.

Матуся й осінь - два моїх начала,
Два, що тримають ще мене, крила.
Та що це я? Мовчала? Чи кричала?
Не знаю вже. В реальність побрела.